РЕАЛИСТ

Р

Українські біженці: чи повернуться вони на батьківщину? Частина перша, Зоя і Ліза  

post-title

Майже 6 мільйонів українців стали біженцями через російське вторгнення. Понад три мільйони можуть стати «неповерненцями», йдеться в дослідженні Центру економічної стратегії (ЦЕС).

Народ пліткує про тих, хто виїхав. І що вже гріха таїти, часто лає їх. Мовляв, боягузи, дезертири: ми тут під обстрілом, без світла і води, а вони як сир у маслі катаються…

Дедалі більше зараз розмов про те, як повертати людей після війни. Одні грізно вимагають притягати до кримінальної відповідальності тих, хто втік від мобілізації. Зобов’язати європейські країни видавати ухилянтів. Інші пропонують рідним телефонувати й писати тим, хто виїхав, кликати назад. Президент сказав, що потрібно більше ППО. Мовляв, ті, хто виїхав, переконавшись, що їх не вб’є «шахід» або ракета, поїдуть назад.

А чи хочуть вони повертатися?

Ми починаємо цикл публікацій про одеситів, які втекли від війни. Серед них є герої наших попередніх матеріалів. Вони розкажуть, як живуть. Скільки отримують. Поділяться досвідом. І скажуть, хочуть повертатися чи ні.

ЗОЯ МЕЛЬНИК УЖЕ ГОВОРИТЬ З АКЦЕНТОМ

Зоя Мельник! Хто її не знає?! Екс-поліцейська, борчиня з жахливими порядками в одеських інтернатах.

Вона захищала дітей, які самі не могли постояти за себе. Викривала педагогів-садистів, возилася з дівчатами, які втекли з інтернатів. І отримувала за це від чинуш і поліцейського начальства по шапці. З початком повномасштабної війни діти з інтернатів були евакуйовані в Європу. Кажуть, там викладачі бояться поводитися, як в Україні. Виїхала і Зоя з донькою. Зараз вона розмовляє з легким скандинавським акцентом.

ШВЕЦІЯ

- Ця країна, як і раніше, підтримує Україну, — розповідає Зоя. — Шведи не втомилися від війни, у соціальних опитуваннях вони висловлюються не просто за підтримку України, ні, вони кажуть, що допомога потрібна саме військова!

- Я сумую за Україною. Так, є почуття провини. Здається, що недостатньо роблю, що могла б воювати або рятувати поранених. Це, звісно, фонить постійно… Але загалом мені, як то кажуть, гріх скаржитися. Ми в безпеці, в нас хороші оточення, і в Лізи, і в мене з’явилися нові друзі тут. Атмосфера дуже тепла і доброзичлива.

ЄВРОПЕЙСЬКА БЮРОКРАТІЯ

- Бюрократія — побічний ефект демократії, — продовжує одеситка. — Згадаймо сталінські «трійки». Судили швидко. Без жодної бюрократії. Ну так. Правова система бюрократизована. Мені, як людині з юридичною освітою, хотілося спробувати, як працює система.

І одного разу я оскаржила рішення поліції, яка забрала водійське посвідчення в мого друга за перевищення швидкості.

Тут понад 30 кілометрів на годину — кримінальний злочин. І можуть позбавити права водіння назавжди. Він ненавмисно перевищив швидкість і був страшенно засмучений: для нього залишитися без прав означало втратити роботу, оскільки його машина возила ще й обладнання. А в нього троє дітей в іншій країні, сім’ю якось годувати треба.

«Не засмучуйся, — кажу йому. — Давай спробуємо оскаржити, де твій протокол? Хто ухвалює рішення у вас? Суд? Департамент транспорту? А раптом вони можуть зробити виняток у твоєму випадку, раптом законом передбачено, що якщо твоя машина годує сім’ю, то покарання м’якше?»

На той момент я тільки приїхала до Швеції й не знала жодного слова шведською. Полізла у шведське законодавство, і… Бінго! Якщо твій автомобіль — єдиний засіб доходу для багатодітної сім’ї, то це ледь не єдиний виняток, коли можна відбутися тільки штрафом.

Я написала слізливого листа, описуючи ледь не голодних дітей мого друга, які стануть на злочинний шлях через злидні, важке життя мігранта, якому так складно знайти хорошу роботу тощо. За допомогою гугла переклала шведською і відправили лист у департамент. І це спрацювало, мій друг заплатив тільки штраф.

Тобто я, не маючи шведської освіти, не знаючи жодного шведського закону, не знаючи жодного слова шведської, написала прохання і це спрацювало.

Мені якось знайомий швед, який має досвід життя в різних європейських країнах, сказав: шведська правова система має працювати, навіть якщо в тебе ментальні розлади. Тобі не обов’язково потрібен адвокат для цього, ну або ти можеш отримати його безплатно — це вже оплачено податками.

ПІДТРИМКА УКРАЇНИ

- Виходили на акції на підтримку України і збираємося робити багато ще. Зараз проводжу збір для військових. Я привозила в Україну гуманітарку, машину для Збройних сил, але загалом я хочу співпрацювати з міжнародними правозахисними організаціями, які підтримують Україну. Я хочу допомагати військовим не лише зараз, а й пізніше, щоб ці люди не залишилися сам на сам зі своїми проблемами, як це часто буває. Ось нещодавно я вивезла сюди Юру, онкохворого військового. Його не випускали до останнього… Його мало не вбили цим. Зараз його рятує шведська медицина. В Україні він би вже помер, бо в нас немає потрібних ліків, та й загалом медична система перевантажена, особливо онкологія.

ОПЕРАЦІЯ «БУСИК»

- Іноді мені здається, що я не маю права озвучувати свої думки з цього приводу, адже я ж поїхала… А потім злюся на всіх тих людей, які нам закривають рот і думають, що ми люди другого сорту. Деякі навіть громадянства пропонують позбавити. Та якого біса я не маю права, що за дурниця, ці права Конституцією мені гарантовані! Тому я скажу: інколи думаю, що примусова мобілізація дуже погано працює або взагалі не працює, бо невідомо, чи завдало це більше шкоди, чи користі. Натомість достеменно відомо, що це породило величезну кількість корупції, і ми всі про це знаємо, а також можемо й мусимо про це говорити й вирішувати ці проблеми.

І я думаю, як це впливає на людину. По суті своїй людина — істота вільна, і коли держава робить свого роду клітку, то думка одна — бігти! Усі, напевно, бачили кадри з Херсона, як люди з голими руками кидалися на танки. І це зворушувало до сліз. Усі, напевно, плакали. Які відважні, сміливі люди, готові захищати свою землю…

І я знаю точно ще з поліцейської системи — примус вбиває мотивацію. Одна справа, коли ти захищаєш свою свободу, інша — коли свою несвободу. Коли є вхід до армії, але немає виходу. Коли ти не можеш піти у відпустку. Величезна кількість людей втекла за кордон, і ми не знаємо, скільки їх втекло саме через те, що нам обмежують свободу, наші права, до того ж невідомо, як довго це все триватиме.

І скільки це породило й породить ще зловживань…

Ти пам’ятаєш, як тікали підлітки з притулку? Я пояснювала, чому вони не тікають із гуртожитків? Бо знають, що можуть піти і повернутися в будь-який час. Люди тікають із місць несвободи… Тікали ж із Радянського Союзу. І зараз порушуються права людини, зокрема військових, чиї сім’ї виїхали, а вони не можуть їх відвідати. І зараз придворні писаки звинувачують у цьому жінок, які не хочуть повертатися! Не розуміючи, що багатьом нікуди повертатися або ж вони бояться за життя дітей.

Так, я розумію, що в Україні багато хто вже звик, адаптувався й спокійно реагує на повітряні тривоги, але я знаю і випадки, коли люди поверталися назад, причому у відносно безпечні міста, а потім ховали дітей. Як жити з цим далі? Як захищати країну, якщо не зміг захистити рідних? Не знаю… Не впевнена, що обов’язково так ставитися до людей і так не довіряти народу, який із голими руками пішов проти танків.

Можливо, я не права зараз, можливо, немає іншого виходу. Я не знаю. Але як же дратують вершителі доль і повелителі життів у владних кабінетах, які абсолютно впевнені, що мають на це право!

Можливо, ми це все колись переосмислимо.

ЗАПУТИНЦІ В ЄВРОПІ

- Одного разу ми з дітьми були на Прайді…

Напевно, «діти та Прайд» звучить як страшилка для гомофобів, але Прайд — це зовсім не те, що показують пропагандисти, — якихось фріків із ланцюгами, що б’ють одне одного хлистами по дупах.

По-перше, серед 50 тисяч учасників параду й 500 тисяч глядачів людей у БДСМ-вбраннях було від сили чоловік 20. При цьому коли бачиш все це приголомшливе єднання людей і неймовірну енергетику, ти не думаєш про те, що ці люди якісь не такі. Для мене особисто це зовсім про інше — про те, що ти можеш бути абсолютно будь-яким і суспільство тебе прийме, не засудить. Ти маєш право бути яким завгодно, і це і є свобода.

Так от, там стояли два індики, які російською говорили, щось про п…рів, півнів, вимовляли інші зеківські жаргонні слівця з характерним аканням. У нас із ними сталася словесна перепалка. Я їм порадила боротися з геями у себе на батьківщині, а вони мені запропонували проводити парад у Харкові і дуже радісно сміялися над своїм жартом (у Харкові напередодні через російські обстріли загинула велика кількість людей).

Тоді я пригрозила поліцією, і вони заткнулися. Плюс шведи почали на них озиратися. Вони, росіяни, дуже боягузливі у Швеції. Це не Італія і не Угорщина.

Проросійських дуже мало, і їх зневажає суспільство. Шведи перейменували площу біля російського посольства на площу Вільної України.

Загалом шведи, звісно, дуже неконфліктні і не битимуть росіянам морди, але вони просто тихо подзвонять у поліцію й обов’язково здадуть провокаторів. Тут проросійські мітинги, як у Німеччині, неможливі в принципі.

До речі, якщо вже говоримо про Європу загалом, мені дуже шкода, що про Україну стали менше говорити на тлі ізраїльсько-палестинського конфлікту.

ЛІЗА

- Вона розмовляє шведською, на відміну від мене, з радістю ходить до школи, чого ніколи не було в Україні, і мені б дуже хотілося, щоб ми перейняли досвід західного підходу до освіти, особливо скандинавський досвід. Ліза була дуже замкнутою в одеській школі, боялася вчителів і не любила з ними спілкуватися, хоча вчилася добре. З неї складно було витягнути слово — вона ніколи не тягнула руку і не проявляла ініціативи, вчителів намагалася уникати, часто забивалася на задню парту, щоб ніхто не чіпав.

В українських школах потрібно систему змінювати, а не просто розповідати, як ми багато над цим безрезультатно працюємо (я зараз маю на увазі не тільки Одесу).

На жаль, навіть у найкращих школах, у коридорах, я чула, як кричать на дітей.

Тут таке неможливо в принципі, тут шкільне керівництво періодично збирає відгуки від батьків. Ви можете запросто змінити вчителя, якщо вас не влаштовує, наприклад, підхід до дітей. От не люблять діти і все - це вже є причиною. Тому що педагог має знайти спільну мову з дітьми, їх цього вчать. І вони, педагоги, знаходять!

Коли Зоя і Ліза потрапили до Швеції, департамент освіти призначив дівчинці співбесіду, щоб дізнатися, яким є її багаж знань, і визначити, де і як їй навчатися. І попередили, що співбесіда може тривати близько чотирьох годин. Зою одразу здивувала неказенна атмосфера держустанови.

Це місце більше схоже на хаб. Кожен міг зробити собі каву. Тут були затишні диванчики. Як каже Зоя, і будівля, і люди найменше асоціюються з чиновниками. У нашому сприйнятті.

- Зустріли нас перекладач і соціальний педагог. І півтори години Ліза була на співбесіді. А вона не любить спілкуватися з дорослими, тим більше з незнайомими дорослими.

І тут я дивлюся, вона виходить в обнімку з цими тітками. І така весела, щаслива, у неї рот не закривається. І це моя Ліза-інтровертка, з якої не витягнути кліщами слова!

А потім запитує в мене: «А ми ще повернемося туди?»

Виявляється, вони говорили про те, що дитині важливо. Запитували, що вона любить, які в неї захоплення, хобі і навіть ігри. І так непомітно перевірили заодно всі знання. Ліза й не підозрювала, що це був свого роду вступний тест.

ПОВЕРНЕННЯ

- Мене турбує доля України. Але доля дитини мене турбує ще більше. Вибачте. Після того, що я бачила в одеських школах і бачила тут, я не знаю, як повернути Лізу в токсичну атмосферу.

Вважаю, що більшість мам, які вивезли своїх дітей, думають так само. Що робити? Ми виїжджали тимчасово, а потім діти мову вивчили, потім отримали європейську освіту. Час іде. Й треба запитати в цих дітей, чи хочуть вони повертатися? Не ставитися до них як до власності, а запитати, що вони хочуть, що для них важливо, ким вони бачать себе в майбутньому.

Можливо, вони повернуться відбудовувати Україну після війни. З європейським досвідом і освітою.

Але заради Бога, перестаньте говорити про них як про власність системи, ми так Україну не побудуємо — з таким ставленням до людей і до особистості. Якщо ви говорите про людей з позиції влади і сили, як про ресурси для системи — ви говорите як росіяни, ви будуєте другу росію, де люди гвинтики, а не особистості.

Говоріть із ними як шведи на співбесіді — з повагою до прав і вибору людини.

Навіть фотографію до статті Зоя погоджувала з Лізою. І це по-моєму правильно.

Записав Дмитро Жогов

Wiki